<< Главная страница

ЦАР ПЛАКСIЙ ТА ЛОСКОТОН



Категории Василь Симоненко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал
Цареве сiмейство Там, де гори i долини, Де гуляє вiтровiй, Там цвiте краса-краïна З дивним iм'ям Сльозолий. I колись в краïнi тiй Був па тронi цар Плаксiй, Голова його мов бочка, Очi нiби кавуни. В Плаксiя було три дочки I плаксивих три сини. Старша звалася Нудота, Середульшенька Вай-Вай, Третя донечка Плакота, Всi сльозливi через край. А царевi три сини Так i звались Плаксуни. Отака була сiм'я У царя у Плаксiя. Цiлi днi вони сидiли, Голосили, та сопiли, Та стогнали, та ревли, Сльози вiдрами лили. Цар Плаксiй велiв сердито: Хай iз ними день при днi Плачуть всi в краïнi дiти, Бо смiятись i радiти У моєму царствi нi! Хто всмiхнеться в часi тiм Я того негайно з'ïм! Ще була у Плаксiя Грiзна гвардiя своя: В нiй служили молодцi Забiяки-сльозiвцi. Хто смiявсь вони хапали I нагайками шмагали, Так що в царствi тому скрiзь Вистачало плачу й слiз. Цар любив, як плачуть дiти, Бо любив ïх сльози пити. Отакий був цар Плаксiй Украïнi Сльозолий.
Дядько Лоскотон Але в тому диво-царствi, Зневажаючи закон, Жив у мандрах i митарствi Добрий дядько Лоскотон. Вiн приходив кожний вечiр Хай чи дощ iде, чи снiг До голодноï малечi I усiм приносив смiх. Мав вiн вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. I була накидка сiра В Лоскотана на плечах. Лоскотливi мав вiн вуса I м'якенькi, наче пух. I м'яке волосся русе Розсипалося до вух. Вiн як прийде, залоскоче, То смiється, хто й не хоче. Тiльки де вiн появлявся, Зразу плач там припинявся, I приходив до усiх Голосний та щирий смiх. Не любили Лоскотона Цар Плаксiй i Плаксуни, Видавали заборони Проти лоскоту вони. I за дядьком Лоскотоном Iз нагайками в руках Охоронцi злих законiв Полювали по хатах. Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон: Вiн ходив по всiй краïнi I носив з собою смiх В розмальованiй торбинi, В пальцях лагiдних своïх.
Арешт Лоскотона Розiзливсь тодi Плаксiй Цар краïни Сльозолий. Гнiвно вiн гукнув iз трону: Гей, ледачi сльозiвцi! Хто впiймає Лоскотона, Буде муж моïй дочцi! Хто його посадить в льох Вибирай одну iз трьох! Бо уже цей Лоскотон Скоро нам розвалить трон: Що тодi ми будем пити, Як не будуть плакать дiти! I завзятi сльозiвцi Понеслись у всi кiнцi, Щоб скарати по закону Баламута Лоскотона. Довго скрiзь його шукали, У всi шпари заглядали, Перерили всi двори, Обходили всi бори, Час потратили дарма: Лоскотона скрiзь нема, Бо його завжди i всюди Од ловцiв ховали люди. Опiвночi Лоскотон, Коли всiх колише сон, Йшов собi в бiдняцькi хати Ïхнiх дiток розважати. Був тодi у Плаксiя Лютий посiпака, Вiроломний, як змiя, Капiтан Макака. Так хотiлося йому Царським зятем стати, Що нi разу в ту зиму Не лягав i спати. Все ходив, усе вiн слухав I нарештi все рознюхав. На свiтанку Лоскотон, Насмiшивши дiток, У мiцний поринув сон Мiж кленових вiток. А лукавий капiтан Пiдiкрався змiєм Й Лоскотоновi аркан Зашморгнув на шиï. Руки вивернув назад, Мiцно спутав ноги I мерщiй у Плаксоград Рушив у дорогу...
Весiлля в палацi Лоскотона посадили За вузенькi грати, А в палацi порiшили: Час весiлля грати... Гей, зiйшлися царенята I придворна свита Наречених шанувати, Сльози дiток пити. До вiнця веде жених Висохлу Нудоту, Та дивитися на них Зовсiм неохота. Хоч Макака був бридкий, А вона ще гiрша, Ïм поет один гладкий Присвятив ще й вiрша. Стiльки там було хвальби, Так скрасив ïх вроду Навiть жаби вiд ганьби Булькнули у воду! Але цар ходив, пишався, Вiн iз зятем цiлувався, Похвалявся: Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всiх Голосний та щирий смiх. Тож вiд радостi стрибайте! Тож вiд радостi ридайте! Ми тепер встановим скрiзь Вiковiчне царство слiз! Так розхвастався Плаксiй Цар краïни Сльозолий.
Звiльнення Лоскотона Та поки гуло весiлля, То п'яницi вартовi Напились якогось зiлля Та й поснули у травi. А вночi йшли до в'язницi Батраки й робiтники, Щоб звiльнити iз темницi Лоскотона на вiки. Рознесли всi перепони, Гнули грати, мов прути: Гей, веселий Лоскотоне, Це прийшли твоï брати! Йди до нас, веселий брате, В нашу здружену сiм'ю! Пiдем разом догравати Ми весiлля Плаксiю...
Продовження весiлля У палацi кожен скаче Та вiд щастя гiрко плаче, Ллються сльози, як рiка, Бачте, радiсть в них така! Раптом цар упав на трон: Ой, рятуйте Лоскотом! Всi вiдразу ох! та ах!, Жах у кожного в очах. А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон I сказав йому якраз: Насмiєшся ти хоч раз!.. Став царя вiн лоскотати, I Плаксiй став реготати. Так смiявсь аж заливався, Аж вiд реготу качався, Кулаками очi тер Потiм лопнув i помер. Ой, була ж тодi потiха Цар Плаксiй помер од смiху! З ним придворнi одубiли, Бо смiятися не вмiли. А царевi три сини, Три завзятi Плаксуни, Так смiялись-реготали, Що штани з них поспадали Тож всi троє без штанiв До чужих втекли краïв. Три царiвни теж навтьоки У чотири бiгли боки. Кровопивцi-сльозiвцi Стали п'явками в рiцi, А Макака-забiяка З'ïв себе iз переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же вiн живе й понинi, Дiтям носить щирий смiх В розмальованiй торбинi, В пальцях лагiдних своïх. Схочеш сам пiти в цей край, То маршрут запам'ятай: Треба йти спочатку прямо. Потiм вправо завернуть, А тодi помiж дубами Поведе налiво путь. Пiсля цього вже помалу Чимчикуй куди попало: Як од втоми не впадеш В цю краïну попадеш.
ЦАР ПЛАКСIЙ ТА ЛОСКОТОН


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация